 Усі ми, у всякому випадку ті, хто вчився хоча б у
загальноосвітніх школах, у розділі всесвітньої історії або історії
стародавнього світу вивчали таке поняття як рабовласницький лад.
Історики, які пишуть монографії на цю тему, стверджують, що рабство
зникло ще до народження Ісуса Христа з падінням Римської імперії.
Щоправда, уточнюють, що елементи рабства і работоргівлі ще через кілька
століть проявились у Америці на території теперішніх США та Африці, але
потім зникли й там. Офіційно работоргівля у світі заборонена.
Та, швидше за все, усі ці вчені-історики живуть за межами і не в
умовах сучасної України. Інакше б вони змінили свою точку зору. Адже
окремі елементи рабовласницького ладу й до цього часу поширені в
державі, яка незрозумілим, а точніше, неприродним способом намагається
ввійти до складу цивілізованих європейських держав.
Безумовно, ті ж серйозні науковці можуть із легкістю вщент
розкритикувати авторську сентенцію про існування елементів
рабовласницького ладу в Україні вцілому і в Кобеляцькому районі зокрема.
Мовляв, за наукою рабів до роботи примушують неекономічними методами.
Простіше — силою. А в нас у країні всі йдуть на роботу добровільно. Так,
добровільно, але в багатьох випадках лише для того, щоб із голоду не
вмерти. На інше отриманих грошей просто не вистачає. Крім того, як
по-іншому, аніж рабською працею, назвати експлуатацію людей без виплати
їм заробітної плати, а подібне явище в Україні є системою. І не лише в
якихось дрібних підприємців із сумнівною репутацією, які, грубо кажучи,
«кидають» своїх довірливих робітників. Ні, не платять за роботу і на
об’єктах, котрі претендують на звання ледве не національних проектів, до
яких прикута увага влади, преси, громадськості. Та облишимо сентенції,
перейдемо до фактів.
Стрічку перерізали, а про зарплату забули
Жителі Кобеляцького району та й усієї Полтавщини пам’ятають, із
якою радістю влада і громадськість очікували появи на місцевих теренах
суперпотужного інвестора в особі російського агрохолдингу «Белгранкорм».
Посадовці всіх рівнів довго і пристрасно розповідали про ті блага для
району і області, які принесе з собою іноземний агрогігант: і робочі
місця в нас будуть, і відрахування в бюджет, і тваринництво відродиться.
Нібито все правильно: робочі місця є, білицький та Кобеляцький районний
бюджети суттєво поповнились, свиней в Україні більше стало. Усі
завдання нібито виконані. Комплекс спорудили, стрічки на відкритті
посадовці районного та обласного рівнів перерізали, сюжети по
телебаченню продемонстрували. Усі задоволені, усі сміються.
А ось юному Вадиму Корсуну, мешканцю Кобеляцького району, як і
кільком його землякам, зовсім не до сміху. Хоча хлопець безпосередньо
брав участь у спорудженні білицького комплексу «Ясні Зорі», що належить
підприємству «Белгранкорм-Полтавщина». Юнак пропрацював на даному
об’єкті майже півтора роки. Робота, за його словами, фізично була дуже
тяжка. Він трудився на укладанні важких бетонних плит, вагою близько
двохсот кілограмів. Але поскільки особливого вибору в працевлаштуванні
для двадцятирічного Вадима та для його однолітків (із числа тих, хто
здобув середню спеціальну освіту) у районі немає, то хлопці були
задоволені й такою роботою. Адже заплатити їм обіцяли щедро. Спочатку
все йшло добре. Хлопці працювали — їм платили. Справу вони мали не з
самим «Белгранкормом», а з фірмою «Базальт», котра їх найняла.
Безпосередньо керував роботою бригадир Сергій Жовтяк. Та з часом
почалися проблеми. Вони заключались у затримці з виплатою заробітної
плати. Так тривало місяць, два, півроку. Вадим, як і інші працівники
бригади, почали звертатись до Жовтяка за поясненнями. Той комусь
телефонував, про щось розмовляв. Вадим згадує: «При нас він не говорив,
відходив у сторонку і вже після цього з кимось спілкувався». А потім
бригадир пояснював, мовляв, затримка пов’язана з тим, що «Белгранкорм»
не перераховує кошти «Базальту». За словами Корсуна, він та інші хлопці
кілька разів намагались потрапити на прийом до гендиректора
«Белгранкорм-Полтавщина» Павла Терещенка, але це їм так і не вдалося.
А у відповідь — тиша
Вадим Корсун уже кілька місяців не працює на будівництві
комплексу «Ясні Зорі». Адже об’єкт зданий у експлуатацію і успішно
функціонує. Та замість зарплати хлопець і його товариші знову чують лише
обіцянки. До речі, нам бригадир Сергій Жовтяк, з яким ми зв’язались на
цьому тижні, теж пообіцяв, що з його робітниками розрахуються до 15
травня.
У кінці-кінців Вадим Корсун написав заяву в Кобеляцьку
прокуратуру та райдержадміністрацію. Із прокуратури йому прийшла
відповідь, що заява прийнята. Обіцяли розібратись в ситуації і в
райдержадміністрації. А з територіального управління праці та соцзахисту
надійшла відповідь, що «Белгранкорм» таки перераховував кошти фірмі
«Базальт», а вона, ця фірма, знаходиться в Одесі. Тепер гроші Вадима
шукатимуть там.
Прокурор Кобеляцького району Вадим Кахно пояснив: «Згідно змін,
внесених у Закон «Про прокуратуру», ми направили відповідні матеріали по
цьому випадку в управління праці і лише дочекавшись відповіді,
знатимемо, як реагувати по закону».
Дав пояснення і Євген Косенко, головний спеціаліст відділу
оплати праці та врегулювання соціально-трудових відносин. Щоправда, він
розповів більш загальні речі, адже питання Корсуна знаходиться на
розгляді в Полтаві, а не в Кобеляках. Фахівець сказав: «Якщо Вадим
працював неофіційно, без належного оформлення трудового договору, то
довести свою правоту йому буде дуже складно».
Відповідні договори мають бути зареєстровані в центрі
зайнятості, там вказується і кількість робочих днів та годин, і ставка, і
доплати за понаднормову працю, і ще багато нюансів. Без такого договору
будь-хто, наймаючись на роботу, ризикує залишитись: а) без пенсії, адже
відрахування у Пенсійний фонд не проводитимуться і стаж не
нараховуватиметься; б) зовсім без зарплати, як Вадим Корсун і ще кілька
жителів Кобеляцького району. Адже тепер керівники «Базальту» (чи
будь-якої іншої фірми) можуть узагалі заявити, що ніяких трудових
відносин із цими робітниками в них не було.
Отже, Вадиму Корсуну поки що ніхто нічого не обіцяє. Крім
бригадира Жовтяка, звичайно. І цілком ймовірно, порекомендують забирати
14 тисяч зароблених тяжкою працею гривень через суд. Скажуть, що сам
винен, не оформивши договір. А тепер угадайте з двох разів: якщо
місцевим хлопцям із сіл пообіцяють по 3-4 тисячі гривень зарплати без
оформлення трудових договорів, то чи погодяться вони на таку роботу?
Думаю, що це риторичне запитання в місцевості, де 2 тисячі в місяць
вважаються гарною зарплатою. Так що рабовласницький лад в Україні ще
діє, щоб там історики не писали. Ігор ФІЛОНЕНКО, «ЕХО з регіону»
|
