Історична довідка про розвиток освітянських та дитячих закладів в селищі Білики
Перші згадки про школи у Біликах зустрічаються в архівних документах ХІХ ст.: «У містечку Білики Кобеляцького повіту в 2-ій половині ХІХ століття працювали три церковно – парафіяльні школи: Миколаївська двохкомплектна, Подільська та Підгірська однокомплектні. Навчання в школах проводили по 1 учителю. Але й у такі школи дітям бідноти важко було потрапити. Річні витрати на потребу освіти на одного мешканця становили в 1870 р. – 1,5 коп., 1875 р. – 6 коп., 1880 р. – 10 коп., 1885 р. – 12,5 коп., 1890 р. – 13 коп., 1895 р. – 15 та 1/3 коп. В середньому за ці 25 років витрати становили по 12 коп. на одного учня на рік». ("Россия – полное географическое описание нашого отечества”. Т.12. "Малороссия стран”. Под общим руководством П.П.Семенова. Изд. А.Ф.Дорвина. г.С.-Петербург. 1903 г.)
У 1890 році було відкрито перший клас двокласного (5 років навчання) міністерського училища, завідуючим якого призначили вихованця Коростишевської учительської семінарії, що на Житомирщині, двадцятирічного Максима Івановича Денисенка, який водночас викладав російську мову та співи. На відкритті учбового закладу односельці від нього почули зобов’язуючі і пророчі слова: «Я хочу бачити себе в справах моїх учнів». У Біликах М.І.Денисенко зустрів свою майбутню дружину – Олександру Петрівну Борошенко, яка працювала вчителькою початкових класів і водночас викладала рукоділля і малювання. Вчитись доводилось довго: в 1 класі 4 роки, а другому – три. Тож повною школа стала лише через 7 років. У 1897 році в повіті процент грамотності становив 16,3 %.
У 1914 році земство в Біликах відкрило в спеціально збудованому будинку на Горі вище початкове училище, директором якого призначили Семена Олександровича Дибіна.
У січні 1918 року була проголошена радянська влада в Біликах. Незважаючи на те, що війна 1918-1920 рр. забрала майже всі сили і кошти, в країні велося велике культурне будівництво. Успішно переборювалась неписемність населення. У приміщенні Білицького міністерського училища було відкрито семирічну школу. Та становище з освітою було ще не втішним. У школу ходили лише бажаючі, ті, хто мав у що одягтися, придбати підручники. Багато дітей (особливо дівчат, як і до революції) залишалися поза школою.
Зарплата вчителя залежала від земства. Була вона низькою настільки, що вчителі ледве животіли й часто кидали педагогічну роботу. У середньому педдіяльність тривала 8 років 9 місяців (по губернії) і лише 6 років та 1 місяць по Кобеляцькому повіті.
Із спогадів В.С.Калініченко, бувшої викладачки методики дошкільного виховання Білицьких вище педагогічних курсів в 1920 році: «У більшості вчителі не були пристосовані належно ні до практичного життя, ні до фізичної праці, ні до самообслуговування, не мали і наміру до обзаведення підсобним господарством. Надіялись лише на житло у шкільному приміщенні і на наймичку, яку змушені були наймати на своє не зовсім велике жалування. Не в малій мірі надіялись на подаровані кошти попечителя (поміщика чи капіталіста), чи виділені земством, чи парафіяльним священником. Тому вчителі матеріально жили дуже економно, мешкали в мало топленій квартирі, 18-20 годин на добу віддавали навчанню школярів та читанню різної літератури. Одягалися скромно, але модно й елегантно, переважно маючи певну форму, виділяючись серед навколишнього населення».
У Біликах у квітні 1920 року в районі Боярки відкривається дитмістечко, яке ще називали «дитячий клуб». У ньому зараховувалося до 100 дітей 8-14 років. Цих дітей підбирали на станції та у вантажних вагонах, у брудних підвалах та на базарі. У майстернях дитмістечка готували столярів, дівчата вчилися вишивати, у позаурочний час брали участь в художній самодіяльності. Клуб мав свій Статут.
У 1920-1924 рр. в адмінподілі Білики були як волость Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Можливо через це, із Полтави в містечко Білики восени 1920 року була переведена учительська семінарія, котру невдовзі перейменували на Білицькі вищі педкурси імені Бориса Грінченка із 4-річним строком навчання. Ці курси готували вчителів 1-7 класів (на правах учительського інституту, які були створені в СРСР). З 1921 р. тут же організовуються і педкурси із 3-річним строком навчання (а фактично технікум). Він готував класоводів 1-4 класів. Навчання проводилось в другу зміну. Для підвищення обсягу знань учнів загальноосвітніх предметів (після 7-го класу був введений підготовчий курс в обсязі середньої школи). Зав. педкурсами був професор Григорій Григорович Ващенко. Найбільш шанованими викладачами були доцент Ілля Сергійович Педан (біологія і хімія), що в майбутньому став професором Київського держуніверситету, учитель суспільствознавства та політекономіки Мирон Онисимович Логвин, який закінчив свій життєвий шлях професором республіканської сільськогосподарської академії. Добре володів риторикою на лекціях російської літератури Олександр Степанович Калініченко, який закінчив Петербургську духовну академію. Його сестра Вікторія Степанівна Калініченко викладала дошкільне виховання. Славився своєю кваліфікацією математик Микола Березняк, учитель природознавства Микола Дмитрович Мисан, славіст і літературознавець Юрій Циганенко, Вержемківський та інші.
Завідуючим базовою Білицької 7-річною школою був Бабченко Петро Григорович, вчитель математики. У цій школі студенти педкурсів проходили практику, як у 1-4 класах, так і у 5-7 кл. У 1924 р. відбулися випускні екзамени вчителів 1-4 та 5-7 класів. Останніх слухачів злито з Полтавським педтехнікумом ім..Драгоманова восени 1924 року.
Чимало біличан, скориставшись наявністю педкурсів, набували там педагогічного фаху і залишились вчителювати в рідному містечку. Доброю шаною і славою оповиті кожний крок на ниві народній і громадській роботі таких учителів як Груня Тихонівна Рибка (до виходу на заслужений відпочинок викладала в Білицькій середній школі № 1) і Федір Іванович Писаренко.
1926 рік відзначився тим, що директором семирічки призначено Олександра Дмитровича Косенка, який не лише вивів школу в передові, а й зумів так організувати громадську, лекційну роботу, активізувати зусилля інтелігенції, що що виріс на культурного і партійного лідера містечка, про якого, навіть, заговорили в окружному центрі. До того ж він виписував не лише газети, а й художні твори.
З 1936 року 7-річка реорганізована у Білицьку трудову середню школу (нині там знаходиться школа № 4). Навчання поєднувалося з трудовим вихованням. Для цього при школі були відкриті столярна та слюсарна виробничі майстерні.
Станом на 1940-41 роки в Біликах до вже вище згадуваних, додається вечірня школа сільської молоді.
Випуск учнів Білицької середньої школи 1941 року. Майже всі хлопці цього класу загинули на фронтах війни.
У роки війни під час окупації приміщення всіх шкіл були спалені, але не дивлячись на це, уже в 1943 році, після звільнення Полтавщини, відновили свою роботу Білицька середня школа № 1 та ще 2 школи. Розміщувались школи у пристосованих приміщеннях, не вистачало парт, класні кімнати були перевантажені учнями, підручників було 2-3 на клас, писали між рядками газет або на старих книжках чи невикористаних бланках. Але учні вчилися завзято у 2 та 3 зміни. У вечірній час за парти сідали дорослі.
В післявоєнний період директорами середньої школи працювали Моложава Наталя Михайлівна (обиралась депутатом Верховної Ради УРСР 1956-1964 рр.), Хоманько Яків Єфимович.
У цьому ж році організовується спец дитбудинок для дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронтах. Виховувалися в цьому закладі переважно дошкільнята. Наказом № 24 Кобеляцького райвно від 15.11.1943 року директором будинку був призначений К,К.Пономаренко, а з 14.01.1944 року наказом № 108 директором призначено Г.Н.Сопільник (який працював до грудня 1953 року в с.Розсипалівці). Його нагороджено медаллю «За доблесну працю» та значком «Відмінник народної освіти України».
1 вересня 1957 року відкрилося нове приміщення середньої школи, і в новобудову в’їхали і учні, і згуртований педколектив, який очолював Ковтун Микита Андрійович.
На фото: 1 ряд: Тюльпа Григорій Семенович, Ковтун Юлія Федорівна, Ковтун Микита Андрійович( директор школи), Тупиця Тамара Іллівна, Курлович Василь Архипович; 2 ряд: Камінецька Віра Олексіївна, Хомякова Зінаїда Семенівна, Панасенко Лідія Миколаївна, Бабенко Катерина Іванівна, Гешев Михайло Григорович, Скакун Наталія, Баглай Галина Олексіївна, Гаврик Петро Якович
Відкриття школи у будь-якому селі чи місті – це визначна подія. А у Біликах вона виросла у самому центрі, поблизу цукрового заводу і молоко-консервного комбінату, які і дали імпульс широкому будівництву навколо. Саме за ініціативою першого директора цукрового заводу Костенка Василя Васильовича за кошти Міністерства харчової промисловості була збудована нова школа на 320 учнів.
Вони прийшли у перший клас 1 вересня 1957 року. Серед першокласників майбутній депутат Верховної Ради України першого скликання Кулаков Анатолій Андрійович.
Контингент учнів середньої школи збільшувався, в тому числі за рахунок учнів місцевих неповних середніх шкіл, через це навчання проводилося в дві зміни.
Через багато років учні пронесли у своїй пам’яті уроки життя і знань Ковтунів Микита Андрійовича і Юлії Федорівни, Груздьової Ніни Миколаївни, Дубоніс Віри Іванівни, Хоменко Наталії Іванівни, Кучер Лідії Василівни, Камінецької Віри Олексіївни, Моцаренко Марини Воніфатіївни, Чекіль Євдокії Харитонівни, Рибко Груні Тихонівни, Рєзник Любов Леонтіївни. Живою легендою школи залишаються Кіндер Микола Григорович, Бурлаков Ілля Максимович, Снитка Микола Федорович, Петрунець Олександр Григорович, Тупиця Тамара Іллівна. Багато вчителів нагороджені орденами і медалями за бойові подвиги та трудові заслуги. Високого звання "Відмінник народної освіти” удостоїлись Петрунець Олександр Григорович, Кучер Лідія Василівна, Камінецька Віра Олексіївна, Дубовик Наталя Григорівна, Хомякова Зінаїда Семенівна.
Засідання педагогічної ради проводить директор Петрунець Олександр Григорович (1977 р.)
У школі був створений хор вчителів. Його керівником та диригентом був Шаповал Микита Климович, талановита, творча людина. До хорового колективу пізніше були залучені учні школи. Хор виступав перед біли чанами на святах, неодноразово брав участь у районних та обласних оглядах художньої самодіяльності.
Виступ учительського хору. 1958 р.
Велику увагу у школі приділяли естетичному вихованню учнів. З цією метою при школі був створений гурток юних художників. Першими гуртківцями були (на фото нижче) Лисенко василь, Нещиренко Володимир, Шпак Віктор, Лапіна Ольга, Петренко Віктор. Навчав мистецтву малювання Курлович Василь Архипович (в центрі).
Пробудження любові до мистецтва, пошук талантів, згуртування колективу, гурткова робота, повсякдення увага і надання необхідної допомоги учнія мали свої результати. Проводились виставки робіт з образотворчого мистецтва. За рахунок кращих робіт у 1958 році був створений куточок юного художника. Фонд кращих художніх робіт весь час поповнювався. У 1962 році створена «Кімната юного художника», де нараховувалось біля ста кращих художніх експонатів учнів. А в 1968 році кращі роботи юних художників Білицької середньої школи № 1 експонувалися на Всесоюзній виставці в м.Москва. З кожним роком експонати кімнати поповнювалися і виникла необхідність про її розширення. Так 16 грудня 1972 року відбулося урочисте відкриття першого шкільного художнього музею.
У 1982 році відкрито Білицький музей історії та художньо-ужиткового мистецтва, основою експозиції якого є експонати шкільного художнього музею.
Стрічку під час відкриття шкільного художнього музею перерізає перший секретар Кобеляцького РК ЛКСМУ Таран Володимир Калістратович
Урок малювання в шкільному художньому музеї
Так як у Біликах ще не було музичної школи, при середній школі № 1 у 1958 році створюється музичний гурток. Всі бажаючі могли навчатися грі на біяні.
Перші гуртківці музичного гуртка: Ананенко Станіслав, Хавалджи Геннадій, Дубоніс Людмила, Ковтун Микита Андрійович, директор школи, Курлович Василь Архипович, Сидоренко Володимир Гаврилович, керівник гуртка і вчитель музики, Курлович Валентина, Безкровна Тетяна, Гаврик, Ковтун Таміла, Іванова Лілія (в майбутньому диктор українського телебачення Костецька Лілія), Полянчикова Валентина, Петрунець Микола.
З 1958 року у школу приходить працювати старшою піонервожатою Васюта Ніла Луківна. Її ім’я стає відоме не тільки в районі, а й в області: адже Білицька школа стала школою передового досвіду не тільки з піонерської роботи. Ніла Луківна створює перший шкільний танцювальний колектив, у якому розучували не тільки народні танці – кожен випускник повинен був навчитися танцювати вальс.
Проводилась велика робота по вивченню рідного краю. Керівник історичного гуртка Хлистун Василь Гаврилович разом із своїми учнями здійснював походи по місцях революційних подій: Говтва, Турбаї, Мануйлівка та ін..
У 1967 році в школах вводиться посада заступника директора з виховної роботи. В Білицьку середню школу № 1 на цю посаду призначається Макогон Володимир Семенович (в майбутньому директор школи № 3), а з 1977 року Залюбовський Анатолій Сергійович.
При Білицькій середній школі № 1 працювала вечірня школа робітничої молоді (до 1974 року). Її директором був Хмара Олексій Олексійович (на фото в центрі). Заняття проходили 4 рази на тиждень і розпочинались о 18.00 годині. В розкладі було по 6 уроків.
Кожен директор – сплав мудрості, любові і терпіння
Директорами школи в різні часи були:
 1951-1962 рр. – КОВТУН Микита Андрійович. Закінчив Полтавський педагогічний інститут, за фахом – учитель історії. Учасник Великої вітчизняної війни. Працював над згуртуванням педагогічного колективу. У 1957 році школа переїхала у нове приміщення, були закладені тротуарні доріжки. Облаштоване шкільне подвір’я, посаджені дерева. У 1958 році з ініціативи директора при школі створюється музичний гурток (керівник Сидоренко Володимир Гаврилович, а з 1959 р. Ченков Іван Павлович), у якому бажаючих учнів навчали грі на баяні. У цьому ж році відкрито гурток юного художника (керівник Курлович Василь Архипович).
 1962-1963 рр. – ЖОРНЯК Олександр Дмитрович, заслужений учитель УРСР, Відмінник освіти СРСР, Відмінник народної освіти УРСР. У школі введено професійне навчання "Будівельна справа”. Разом з атестатом про повну середню освіту випускники одержували посвідчення будівельника. Руками учнів школи були збудовані приміщення їдальні та теплиця.
 1963-1977 рр. – ПЕТРУНЕЦЬ Олександр Григорович, відмінник народної освіти УРСР. Учасник Великої Вітчизняної війни, освіта вища. Закінчив Черкаський педагогічний інститут за фахом учитель фізики і математики. У школі викладав фізику і креслення. У 1972 році на честь 50-річчя утворення СРСР при школі відкрито художній музей, експозиція якого в майбутньому стане основою Білицького музею історії та художньо-прикладного мистецтва. У 70-х роках у школі діяв Клуб Інтернаціональної Дружби імені Мате Залки. Члени КІДу зустрічалися з Наталією Залкою, донькою героя-інтернаціоналіста. Вели активну переписку з угорськими школярами, із учнями Польської Республіки, з дітьми різних куточків Радянського Союзу, проводили усні журнали, заочні подорожі. На запрошення московських школярів делегати від КІДу були на зльоті КІДівців у Москві.
 1977-1986 рр. – ХОМЯКОВА Зінаїда Семенівна, відмінник народної освіти УРСР. Закінчила Полтавський педагогічний інститут, за фахом учитель історії. Школа мала міцні зв’язки з підприємствами селища, які надавали дієву допомогу в оновленні матеріально-технічної бази: Кобеляцький цукровий завод (директор Собко Сергій Дмитрович), Білицький МКК (директор Кононенко Євдокія Степанівна), Білицьке МГП по виробництву яловичини (директор Киричко Ольга Григорівна). На підприємствах працювали комітети сприяння школі, здійснювався всеобуч батьків. При підтримці парторганізації цукрового заводу (секретар Бакаєнко Віктор Андрійович) у школі введено професійне навчання старшокласників зі спеціальностей: апаратник, сатуратчик, токар, викладалася автосправа. 1 вересня 1985 року біля школи урочисто відкрито меморіальну стелу "Комсомольцам 40-х – комсомольцы 80-х”, виготовлену учителем ДПЮ Комлєвим Юрієм Васильовичем та учнями школи.
 1986-1995 рр. – ПІСКОВИЙ Василь Іванович. Закінчив Харківський державний університет, за фахом фізик. У школі викладав математику та інформатику. Педколектив значно омолодився, в школу влилися нові кадри. Продовжено шефські зв’язки з цукровим заводом. У 1989 році початкові класи розміщено у приміщенні колишньої контори цукрового заводу, що дало змогу перейти на однозмінне навчання. У 1992 році відкрито перший комп’ютерний клас. Створено клуб КВК. В тому числі і учительська команда "Веселий Остап” (директор був членом команди КВК). Новий імпульс для розвитку учнівської художньої самодіяльності дав танцювальний колектив "Візит” (худ.керівник Попова Ольга Михайлівна). З 1990 року розпочато перехід школи на вивчення англійської мови (до цього вивчалась французька мова).
 З 1995 року школу очолює ІВАНЧЕНКО Олена Петрівна. Освіта вища. Закінчила Полтавський педагогічний інститут ім. В.Г.Короленка. За фахом учитель російської мови та літератури. Школа переведена на самостійне газове опалення, через посередництво УФСІ (українського фонду соціальних інвестицій) у 2006 році завершився капітальний ремонт, оновлено фасад. До матеріально-технічної бази приєднано спорткомплекс. Обладнано 2 сучасних комп’ютерних класи. З 2007 року школа стає опорною у районі по впровадженню інноваційної технології "Школа безпеки”. Нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2005 рік), медаллю "За вагомий внесок у розвиток економічного, наукового та культурного потенціалу Кобеляччини”.
Автор: Марина Барбі
|
Офіційний сайт
